Людству здавна притаманна така риса як допитливість: вони завжди хочуть про все знати. І це добре: саме допитливість (до речі, поруч із лінню) є основними двигунами науково-технічого прогресу. З прадавніх часів наші предки не сиділи на одному місці: про великі переселення народів відомо ще зі шкільного курсу історії. Та ж риса — допитливість — і пізніше змушувала людей вирушати у путь, відкриваючи нові незвідані землі, країни, і навіть, материки.

Здавалося б, нині вже все, що можна було відкрити — відкрито, дослідити — досліджено, вивчити — вивчено. Та все ж знаходяться ентузіасти, які й зараз, взявши з собою найнеобхідніші речі, вирушають у далекі світи.

Українці — працелюбний народ. Аксіома, котра не потребує доведення. Нашу країну ще відносно недавно називали житницею Європи не тільки за наші родючі грунти, котрі давали небувалі врожаї, але й за руки, які зрощували хліб. Недаремно українцям, їхнім золотим рукам, особливо селян, присвячено цілі поеми та романи, не кажучи вже про оспівування у піснях.

Це дійсно так. Проте, нові часи, які породили нові економічні реалії, змушують наших співвітчизників шукати можливості не просто добре заробити з допомогою власних землі і рук, але ще й зробити це швидко. Тому вдаються до вирощування нових культур, які, на відміну від жита