Сесія міської ради, яка відбулася у Бердичеві минулого тижня, наробила багато галасу. Насамперед, інформаційного. Лідери окремих політичних сил, представлених у міській раді, організовують прес-конференції та пишуть заяви до правоохоронних органів, підконтрольні їм ЗМІ волають про злочинні порушення під час роботи сесії, а колеги з інших міст телефонують нашим журналістам з єдиним запитанням: “Що там у вас відбувається?”.
Наші журналісти вирішили розставити всі крапки над “і”, адже були у вирі подій від початку і до самого кінця.
Отже, описувана сесія увійшла в історію бердичівського самоврядування, певно, як найдовша. Принаймні, за останні десятиліття. З кількома перервами вона тривала майже дванадцять годин і завершилася пізно увечері, близько 22-ї години. Примітно, що до завершення сесії дійшли не всі депутати, попри те, що на прийняття важливих рішень у сесійній залі чекали кілька десятків містян.
Те, що сесія буде “спекотною”, було очевидно ще задовго до її початку. Окремі політичні сили вимагали включення до порядку денного ряду проектів рішень, які експерти назвали завідомо популістськими, а профільні комісії міської ради відхилили їх як такі, котрі не відповідають вимогам закону або потребують доопрацювання.
За півгодини до відкриття сесії на Центральній площі відбувся імпровізований мітинг проти високих тарифів на житлово-комунальні послуги за участю декількох десятків учасників. Перед мітингарями виступили керівники “Батьківщини”, Радикальної та Патріотичної партій, “Свободи”. Мітинг тривав недовго: чи то злякав дощ, який рясно сипонув з неба, чи цього було достатньо для “картинки” журналістів із підконтрольного “Батьківщині” видання, які активно фіксували весь процес. По завершенні мітингу люди, котрі стояли із плакатами-гаслами, підійшли до голови міського осередку “Батьківщини”, депутата міської ради Володимира Пономарчука і спробували йому їх повернути. Принаймні, склалося враження, що дійсно повернути, а не віддати, бо Володимир Пономарчук злякано відсахнувся від людей і почав озиратися: чи ніхто не бачив незапланованого моменту.
А далі була сесія. Такого сорому Бердичів ще не бачив: депутати не могли затвердити порядок денний понад шість годин. Депутати із “Батьківщини”, “Свободи” та Патріотичної партії за активно-пасивної (залежності від ситуації) підтримки радикалів, намагалися “проштовхнути” до порядку денного ряд власних проектів рішень. На окремих із них ми ще зупинимося у подальших публікаціях. Зараз відзначимо інше: практично всі вони були або відхилені профільною комісією як суперечні закону, або повернені авторам для доопрацювання, або взагалі не розглядалися у постійних комісіях.
У цій ситуації здивувала позиція голови фракції Радикальної партії Олега Ляшка Олександра Велімовського, який є головою комісії з питань депутатської діяльності, законності, антикорупційної політики та правопорядку. Він сам виступав на засіданні комісії проти винесення цих питань на розгляд сесії, а от на самій сесії голосував за включення їх до порядку денного. Більше того — на запитання головуючого про те, чи можуть включатися до порядку денного проекти рішень, які не були розглянуті комісіями, Олександр Велімовський (донедавна — заступник начальника поліції) відповів, що це — порушення закону. І, у той же час — віддавав свій голос “за” включення їх до порядку денного сесії.
Не менш дивною була позиція і фракції “Батьківщини”. Тоді вже було відомо, що у Житомирі, на сесії міської ради, яка відбувалася одночасно із бердичівською, голова фракції “Батьківщини” Любов Цимбалюк вивела своїх депутатів із залу на знак протесту проти того, що до порядку денного включалися питання, які, на її думку, не розглядалися попередньо у комісіях. І, у той же час, у Бердичеві “Батьківщина”, навпаки, намагалася “протягнути” до порядку денного питання, які …не розглядалися у комісіях. На пряме запитання нашого журналіста до голови бердичівської фракції “Батьківщини” Валерія Шелепи про таку неузгодженість позицій, Валерій Шелепа відповісти не зміг. Чи не захотів.
У свою чергу, депутати з фракцій “Солідарності”, “Самопомочі”, “Укропу” та Опозиційного блоку, зважаючи на рішення профільних комісій, виступали проти формування порядку денного всупереч Регламенту міської ради та здорового глузду. Відтак, порядок денний із понад сорока питань був затверджений лише після 16-ї години.
А далі почався, власне, робочий процес. Звісно, якщо можна назвати його робочим за таких обставин. За майже дві години депутати встигли прийняти лише три рішення з порядку денного. У тому числі — розглянули кілька депутатських запитів, виділили матеріальну допомогу пораненим АТОвцям та внесли зміни до міського бюджету. А далі… Вже була шоста година вечора, і окремі депутати …стомилися, про що не посоромилися заявити перед десятками присутніх у залі бердичівлян.
З цього моменту ми спробуємо описати подальший перебіг сесії ледь не похвилинно, адже саме цей момент став найбільш неоднозначним і скандальним…
У Регламенті міської ради прописаний початок роботи сесії, однак її закінчення — не визначене. Зазначено лише, що якщо депутати не розглядають всі питання порядку денного упродовж одного засідання, вони можуть перенести їх на інший день. А можуть і не переносити, працюючи доти, доки не розглянуть все. Зважаючи на це, близько 18 години у залі почали звучати окремі думки про те, як бути далі. Міський голова Василь Мазур, якого підтримали депутати з “Солідарності”, “Самопомочі”, “Укропу” та Опозиційного блоку, висловив пропозицію працювати далі, до закінчення розгляду всіх питань порядку денного. У той же час, “Батьківщина”, підтримана “Свободою”, радикалами та “патріотами”, наполягали на оголошенні перерви і перенесенні її на інший день. Обидві пропозиції були поставлені на голосування, остання — знайшла більшість голосів депутатів. Але…
Виникла цікава ситуація. Коли міський голова поставив питання на голосування, член лічильної комісії Валерій Шелепа, поведінка якого у цей момент нагадувала поведінку людини, яка знаходиться чи то у повній прострації, чи в нірвані чи під дією транквілізаторів або наркотиків, просто не реагував жодним чином на слова мера і голосування не починав. Через це Валерія Шелепу, котрий повинен був озвучувати прізвища депутатів, замінив інший член комісії – Віталій Верещак, а Шелепа відсів далі. Залишався стороннім глядачем під час процедури голосування й третій член лічильної комісії — представник Патріотичної партії Андрій Чепіль.
Коли голосування було формально завершене, Андрій Чепіль та Валерій Шелепа, котрі на той момент вже покинули місця членів лічильної комісії, підписувати протоколи голосування відмовилися, не пояснюючи жодним чином таких своїх дій. По суті, саме протоколи і визначають: відбулося голосування чи ні. Без підписів членів лічильної комісії, які беруть на себе відповідальність за встановлення результатів голосування, ці протоколи залишаються звичайними папірцями, які не мають жодної юридичної сили.
Відтак, виникла правова колізія: голосування ніби й відбулося, але результати належним чином не були оформлені. За таких умов неможливо документально підтвердити його підсумки.
А після цього настав час “Ч”. Валерій Шелепа, який за кілька годин до цього закликав усіх депутатів міської ради “не боятися брати відповідальність на себе і приймати відповідальні рішення”, цього разу чи то майстерно граючи, чи й справді знесилений, вивів фракцію “Батьківщини” із зали з коментарями штибу “Депутаты — тоже люди, депутаты устали и хотят отдохнуть». За ними послідували представники “Свободи”, Радикальної та Патріотичної партії. Але у сум’ятті, яке виникло у той момент, ніхто не звернув уваги на одну надзвичайно важливу деталь, відтворити яку і зробити публічною змогла знімальна група інтернет-ресурсу “Житомир.тудей”. На відео, яке представники цього сайту спочатку розмістили у мережі, а потім через добу видалили, добре видно: у той момент, коли депутати названих вище фракцій гуртом виходять, у залі виникає шум і гам, а до столу лічильної комісії підходить Андрій Чепіль і, забираючи звідти кілька листків паперу формату “А4”, також поспіхом залишає залу засідань. Якраз на таких листках і складаються протоколи лічильної комісії.
Отож, як вже зазначалося, виникла правова колізія: депутати, ніби, й проголосували, але результати не були встановлені. Тому чи оголошувати перерву, чи продовжувати роботу, депутати мали вирішити наступним голосуванням. Тим паче, що у залі залишилася достатня для подальшої роботи сесії кількість свідомих депутатів, котрі розуміють, яку відповідальність взяли на себе перед виборцями. Для цього було доукомплектовано лічильну комісію, котра і провела нове голосування. Майже одноголосно депутати вирішили продовжити роботу сесії до закінчення розгляду всіх питань порядку денного. Адже за кожним з проектів рішення — людські долі. Тим паче, що у сесійній залі продовжували знаходитися бердичівляни, які чекали від депутатів на прийняття рішень.
Загалом, як вже зазначалося, працювали депутати майже до десятої години, розглянувши практично всі питання порядку денного, крім одного, яке все ж вирішили перенести на наступну сесію. У цей час за ними із вестибюлю близько години спостерігали “бунтарі”, котрі залишили сесію, а в окремий момент представник “Батьківщини” Володимир Осипенко (до речі, найстарший за віком депутат) навіть намагався розпочати бійку із депутатом обласної ради Остапом Маланюком, але у конфлікт втрутилися представники поліції й інцидент було вичерпано.
Вважаємо за необхідне виокремити ще двох депутатів, які взяли участь у сесії практично до останнього моменту. Один — це Юрій Яремчук. Людина з обмеженими фізичними можливостями, яка пересувається у візку, незважаючи на всі зручності та негаразди, провів у сесійні залі всі дванадцять годин і брав активну участь у сесії, без жодних скарг на кшталат “он устал”!!! Інший — Юрій Сокальський, який разом з іншими депутатами від “Батьківщини” (він входить до складу цієї фракції), спочатку залишив сесійну залу, але згодом повернувся і брав активну участь у роботі сесії, обговоренні питань та прийнятті рішень…
А потім була п’ятниця. На десяту годину ранку частина депутатів демонстративно прийшли до сесійної зали, ніби на сесію. І зіграли “щире здивування”, коли дізналися, що сесія закінчилася напередодні. Добре ж знали, що так було, бо якийсь час спостерігали за перебігом подій із вестибюлю. Але здаватися вони не збиралися. Андрій Чепіль, у супроводі Олексія Побережного (“Свобода”), Станіслава Лужанського (Патріотична партія) та Володимира Осипенка (“Батьківщина”) вирушили у відділ з питань діяльності міської ради і вимагали у його працівників надати їм оригінали протоколів поіменного голосування проведеної сесії. Андрій Чепіль заявив, що має всі підстави вважати, що один із протоколів голосування відсутній. Який — не називав. Зрештою, дійшли консенсусу: депутатам таки дали можливість ознайомитися із наявними протоколами. Але додивлятися все до кінця вони не стали: зрозумівши, що протоколу голосувань про перенесення сесії та продовження роботи у відділі немає, вони радісно потерли руки і викликали поліцію. Заявили, що протоколи були викрадені чи знищені, на їх думку — міським головою та секретарем міської ради.
Та не врахували депутати іншого. По-перше: про відсутність згаданих протоколів було складено доповідну записку на ім’я головуючого одразу ж по закінченні сесії. Крім того, протоколів і не могло бути: сам Андрій Чепіль відмовився їх підписувати, відтак ці “протоколи” – звичайні папірці. Та й, зрештою, якщо хтось ці папірці і викрав, то на згаданому відео добре видно, як зі столу лічильної комісії після закінчення голосування щось забирає саме Андрій Чепіль. На момент звернення у поліцію він ще не знав, що є відео, котре зафіксувало помиттєво його дії…
Події минулого тижня, що відбулися у сесійній залі та поза нею, стали черговим доказом того, що пелена впала. І анти-Мазурівська опозиція (саме так позиціонують себе депутати від “Батьківщини”, “Свободи”, Патріотичної і Радикальної партії) швидко здувається, як пошкоджена повітряна кулька. Та й пересічні бердичівляни чітко бачать відмінність між реальними справами і дешевим популізмом (на зразок дешевого газу та низьких податків в окремо взятому Бердичеві), котрий дедалі більше стає схожим на істерію.
З частиною депутатів не те, що на барикади, але й на одному полі не хочеться… Не постійне ж бо це явище – любити місто та його жителів за вказівкою партійних вождів… Та й любов за гроші називається зовсім по-іншому…
