20140829113020 (1)Днями добігла кінця практика курсантів, які прибули до військової частини – польова пошта В3231 із Військового інституту Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, аби набратися досвіду та зрозуміти зсередини, що таке насправді військова служба в особливий період.
Ми поспілкувалися із одним із них – Мартичем Віталієм Олександровичем, який у період проходження практики загорівся бажанням розпочати офіцерську кар’єру саме із бердичівської військової частини. Зараз хлопець закінчує 5 курс військового гуманітарно-лінгвістичного факультету за спеціальністю «Військова психологія».
– Віталію, як з’явилося бажання пов’язати своє життя із військовою службою?
– Випадково. Зустрівся зі знайомим, який навчався і зараз працює у нашому інституті. А у мене давно було бажання стати психологом. Товариш же розказав, що в університеті є можливість стати навіть військовим психологом. Стало цікаво. Чому ні?
– Чи мають відношення до військової служби батьки? Як вони відреагували на твоє рішення?
– Відношення до військової служби вони не мають абсолютно ніякого. Батьки цивільні. Тато колись проходив строкову службу, але не більше. Спочатку з острахом поставились до мого вибору, а потім реакція стала нормальною. Зараз вони більше бояться за мене, аніж тоді, коли я тільки вирішив вступати до військового інституту.
– Між військовими ВУЗами обирав? Чи вибір, за порадою друга, одразу зупинив лише на університет імені Т. Г. Шевченка?
– Подавав документи не лише у Шевченка. Свої можливості я використав по максимуму. Тоді можна було подавати документи аж у 5 ВУЗів. Але інші «виші» були так, скоріше «для галочки». Мета була вступити лише у Шевченка. Навіть якщо б одразу не вступив, намагався б на наступний рік.
– Які іспити складав при вступі? Що виявилося найважчим?
– Важкого нічого майже не було. Ми прийшли зі своїм, завчасно складеним ЗНО. Залишилося пройти тільки профвідбір, що складався зі здачі фізичної підготовки, проходження медичної комісії та написання психологічних тестів. Ну і врешті я успішно усі ці «випробування» пройшов.
– Чи задоволений освітою, яку зараз отримуєш?
– Задоволений цілком і повністю. Диплом ми отримуємо одного зразка. Але можливість працювати у нас є як у Збройних Силах України, так і за їх межами. Отже, «на виході» освіта дозволяє обирати: бути військовим чи повернутися назад до цивільного життя.
– Чи працевлаштовують курсантів після закінчення інституту?
– Після закінчення інституту йде повне працевлаштування. Курсантів набирають за державним замовленням, а тому Міністерство оборони зобов’язане забезпечити кожному, хто випускається, місце проходження подальшої служби.
– Яким чином відбувається розподіл?
– Приходять замовлення з різних військових частин. А в інституті уже складається комплексний рейтинг, згідно з яким потім і розподіляють курсантів на місця постійної служби.
– Куди відправляють гірших, куди кращих?
– Грубо кажучи, вибору не має тільки останній в рейтингу. Кращі, відповідно, обирають ті місця, які їм більше до вподоби.
– Чи зважають на місце походження курсантів при розподілі?
– Та в принципі ні. Якщо місце, звідки приїхав, ще залишилося вільним, то їдеш проходити службу додому або хоча б ближче до цього. Якщо ж ні, то обираєш з того, що залишилося. Інший шлях – береш відношення із частини, в якій хочеш і плануєш проходити військову службу надалі, і вважай, що після випуску служитимеш саме в ній.
– Віталію, як потрапив на стажування до бердичівської військової частини?
– Знову ж таки за розподілом. Ну і плюс рейтинг. Мої оцінки дозволили мені обирати.
– З яких частин обирав?
– Та я і не пам’ятаю. Але поїхав до Бердичева, бо чув багато позитивних відгуків про військову частину В3231. Розказували, що це одна із найкращих частин в Україні. Ну і не останню роль відіграло те, що Житомирщина – близька за духом мені територія.
– Чула, що ти вирішив після закінчення інституту розпочати кар’єру офіцера саме з нашої військової частини? Підписуєш контракт? Як прийшло таке бажання?
– Так, вирішив підписувати контракт саме тут. Уже взяв відношення. Після проходження стажування в частині оцінив обстановку. Сподобалось місто. Сподобалась частина. Сподобались офіцери в ній і стосунки між військовослужбовцями.
– Це рішення свідоме? Не було думок не поспішати і піти у цивільне життя? Які плюси у ЗСУ сьогодні ти бачиш особисто для себе?
– Свідоме. Не було. По-перше, армія – це гарантоване працевлаштування. Крім того, працевлаштування, у моєму випадку, за спеціальністю. Є можливість отримати хороший практичний досвід, який згодом мені може згодитися не лише у військовому житті, а й у цивільному. А по-друге, військові зараз потрібні, як ніколи. Сьогодні загальний престиж Збройних Сил підвищується. Армію почали бачити і чути, зважати на її потреби.
– На який термін підписуватимеш контракт?
– До кінця особливого періоду. Сьогодні іншого вибору курсанти поки не мають.
– Чого побажаєш цивільним громадянам, які ще думають, чи підписувати контракт і чи йти служити до лав Збройних Сил України?
– Осмислити усі плюси й мінуси та прийняти зважене рішення, вдумливо, адекватно, не кваплячись. Бажано навіть переспати із цією думкою. І якщо бажання не пропаде, то варто йти. Обов’язок кожного – берегти свою Батьківщину. Обов’язок військовослужбовця – стояти на захисті її народу та кордонів.
– Дякую, Віталію, за приємну розмову. Успішного тобі закінчення навчання. І до зустрічі! Бердичів із нетерпінням чекатиме на такого цілеспрямованого та амбіційного офіцера.